У навчанні математики ця проблема займає особливе місце, що пояснюється специфікою цього навчального предмета. Математика є однією з найбільш складних шкільних дисциплін і викликає труднощі у багатьох школярів. Якщо вирівняти багато факторів, що впливають на рівень засвоєння нових знань, а саме: забезпечити однаковий вихідний мінімум знань у всіх учнів, позитивне ставлення їх до уроку, ретельно розробити методику введення нового матеріалу, то, незважаючи на рівність цих умов, нові знання будуть засвоєні по-різному. Одні школярі досить повно засвоять нове і можуть застосувати його в нових, але схожих з навчальною обстановкою умовах, що вимагають самостійного розвитку нових знань (вищий рівень засвоєння). Інші засвоять поняття або закономірності і зуміють застосувати їх до вирішення завдань, близьких до тих, які розбиралися в процесі пояснення нового матеріалу (середній рівень засвоєння). Нарешті, будуть і такі, хто виніс лише окремі, нерідко несуттєві поняття або закономірності і не може застосувати їх до вирішення навіть найпростіших завдань (нижчий рівень засвоєння). При цьому буде потрібно різну кількість вправ і різна міра допомоги з боку вчителя тим учням, яких маємо довести до вищого рівня засвоєння.
Тому, необхідна така організація навчального процесу, яка дозволила б враховувати відмінності між учнями і створювати оптимальні умови для ефективної навчальної діяльності всіх школярів, тобто виникає необхідність перебудови змісту, методів, форм навчання, максимально враховувати індивідуальні особливості учнів.
Отже, практика показує, а досвід доводить, що принцип диференційованого навчання дає найефективніший результат у досягненні конкретних педагогічних цілей. Щоб отримати такий результат, впроваджуючи диференційоване навчання, потрібно дотримуватись основних положень та вимог до здійснення рівневої диференціації.
Основні положення:
- диференціація навчання в класі є не тільки багатоетапний педагогічний процес, але й дидактична система;
- потреба нового підходу до поділу класу на підгрупи з урахуванням здібностей учнів;
- створення мікрогруп, як форми організації навчального процесу, дозволяє здійснювати рівневу диференціацію;
- створені групи мають бути мобільними (динамічними) і враховувати можливі зміни пріоритетів учнів та різницю в індивідуальних темпах розвитку кожної дитини. Для цього, крім постійних (або майже постійних) даних про кожного учня, що дозволяють організувати розподіл класу на групи, повинні існувати змінні, що є показниками розвитку особистості й дозволяють проводити постійну корекцію цих груп;
- зміна підходів до організації контролю, а саме: створення альтернативної системи контролю є одним із засобів процесу індивідуалізації навчання
